Розповідь-лекція на тему : "Події лютого 1944року в нашій місцевості.
Під фашистською окупацією село знаходилося 3 17 серпня 1941 року по 3 лютого 1944 року. Визволення нашого краю почалося силами 3 Українського фронту під командуванням генерала Малиновського Радіона Яковича по правому березі Дніпра і 4 Українського фронту під командуванням генерала В.І. Чуйкова і 46 армії під командуванням генерала Глаголєва були направлені на Апостолове, щоб зайти у тил гітлерівської армії, яка утримувала Нікопольський плацдарм, розрізати їх тили і відкрити шлях наступу на Миколаїв і Одесу.
Гітлерівці великого значення придавали цьому району, а тому зосередили тут близько 150 тисяч солдат і офіцерів, більше як 8 тисяч гармат і мінометів, 320 танків і штурмових гармат. Сюди було перекинуто основні сили авіації військ «Південь», якими командував фельдмаршал Манштейн. Тільки на території нашого району було три ворожих аеродроми, на яких базувалось 200 літаків.
Вороже групування мало досконалу систему оборони. Перший рубіж складався з трьох рядів траншей і окопів, підперезаних мінними полями. Всі висоти і населенні пункти були перетворені в міцні опорні пункти.
Виконання цього завдання випало на той час, коли йшли проливні дощі, сніг, коли земля розкисла, що не дозволяло використати танки, авіацію, коли не вистачало снарядів, бо доставляти із за Дніпра було дуже важко. Радянська артилерія не могла подавити вогневі точки навіть в першій лінії оборони.
2 лютого о 16 годині були визволені хутір Будьоного, с. Слов’янка.
Хочеться розповісти про одного бійця-визволителя. І як із попелу забуття відтворити бойовий шлях і солдатський подвиг простої людини - двадцятирічної дівчини, лейтенанта медичної служби Гусєвої Олени. Якби не війна, нічого не знали б про Олену в селі Червоний Тік, бо народилася вона в м.Смоленську в 1924 році. Але фронтові дороги визволення нашого краю у складі 101 стрілкового полку привели Олену 3 лютого 1944 року в наше село, в якому вона залишилась навічно. І з тих пір кожен житель села знає її, і вважає своєю односельчанкою. Під час визволення села на подвір΄ї Недрі Пантелія Івановича було розташовано медсанбат, в якому працювала Олена. 13 лютого 1944 лютого в день останнього штурму станції Тік, під час чергової операції , на подвір΄ї поблизу медичної палатки вибухнув артилерійський снаряд, осколками якого було смертельно поранено Олену.
Танкісти 39-го танкового полку з десантом на борту почали переслідувати ворога до хутора Радіо і швидким маршем ввійшли до с. Червоний Кут (Червоний Тік), визволивши його, знищивши на своєму шляху ворожі обози і три танки, які їх супроводжували в бік Апостолового. В’їхавши в село танки зупинились біля будинку Федоренка. Жителі села щедро пригощали танкістів і солдат. А коли танкістам доповіли, що з боку Нікополя рухається вантажний потяг, і коли він з’явився в зоні спостереження, з першого пострілу попали в паровоз. До місця зупинки потяга було направлено роту автоматників 101 полку, які вступили в село з боку села Шолохове, під командуванням ст. л-та І.М. Поцілуєва.
Зі ст. Тік німці спробували розчистити шлях, відновити рух поїздів з Нікополя на Кривий Ріг, але радянські воїни не дали цього зробити. захопивши залізничне полотно вони утримували його дві доби. Командира роти автоматників І.М. Поцілуєва було тяжко поранено, але він не покинув поле бою. За героїзм і мужність проявлену в боях при визволенні Апостолівщини присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
3 лютого вночі автоматники під командуванням капітана Волкова в супроводі провідника з села Червоний Тік Бокого Захарія пробралися на аеродром поблизу м. Апостолове і знищили там 3 літаки.
5 лютого було визволене м. Апостолове.
4 частинам і з’єднанням було присвоєно звання Апостолівських, про що свідчить наказ Міністра оборони, який відтворено на алеї слави в м. Апостолове.
При визволенні села Червоний Тік і ст. Тік всіх воїнів, які загинули, було поховано в братській могилі села Червоний Тік (спочатку на східній околиці села), а в 1973 році останки перенесено в центр села.
Багато чоловіків пішли на фронт, але не всім випало щастя повернутися до рідного села, до рідної домівки після Перемоги.
З тяжких кривавих боїв не повернулися до рідних осель 26 жителів села.
1.Бабенко І.А.
2.Валайко М.А.
3.Валайко О.О.
4.Вовк Г.І.
5.Дрогот І.У.
6.Жила Г.І.
7.Косенко Г.Г.
8.Крамар Ї.Г.
9.Лисенко А.Т.
10. Лисенко С.Т.
11. Сапетний В.К.
12. Сидоренко В.С.
13. Сокирник Д.В.
14. Сокирник К.В.
15. Сокирник О.В.
16. Іващенко Ф.С.
17. Іващенко М. Ф.
18. Фероренко П.М.
19. Мелко В.І.
20. Салимон А.Т.
21. Мальцев А.І.
22. Явтушенко Я.Д.
23. Крамарь А.А.
24. Юшко П.А.
25.Чистяк М.
26.Бокий В.
Після вигнання фашистів з села 3 лютого 1944 року в селі відразу ж приступили до відродження мирного життя.
