Година спілкування для учнів 8 класу на тему:
«Любов єднає, будує, творить, навчає!»
300-літньому
ювілею Григорія Сковороди присвячено!
Доброго дня шановні друзі, всі хто причетний до нашого заходу
і славетного закладу ДНЗ «Ізюмський регіональний центр професійної освіти», який
має майже вікову історію!
А поговоримо ми
сьогодні про вічні чесноти людини: любов, що єднає, творить і навчає.
Кожна людина прагне
бути щасливою. Про щастя замислювалися відомі діячи та звичайні люди всіх часів
і поколінь.
Давайте звернемось за
допомогою до мудрої філософії мислителя і цілителя людських душ, мудреця Григорія
Сковороди, яка є навчальною настановою життя і актуальна в сьогоденні.
Двісті
років не було навіть відомо, в якому місяці і якого числа народився Григорій
Савич Сковорода Тільки в рік ювілею (200-річчя з дня народження) перекладач
Петро Пелех віднайшов у листі до М. І. Ковалинського від 22 листопада 1763 року
розповідь про те, як провів день свого народження Г. С. Сковорода. Ця
автобіографічна вказівка є досі єдиним документом, що засвідчує дату народження
Григорія Савича Сковороди - 22 листопада (3 грудня) 1722, в селі Чорнухи
Київської губернії (нині Чорнухинський район Полтавської області). А відійшов у
вічність - 29 жовтня (9 листопада) 1794, в селі Іванівка (нині Сковородинівка),
Золочівський повіт Харківської губернії).
Вірш «Він нас учив...»
В невеликім полтавськім селі
Бог життя дав малому хлопчині,
Що з'явився в грудневій імлі.
Душу вклали батьки в свого сина.
Гриць і розум і міць - усе мав.
Це був мудрий і чесний хлопчина,
Наче Бог його сам цілував.
Сівши в затишку, грав на сопілці,
Яку сам з очерету зробив,
І радів навіть сонцю і зірці,
А ті миті найбільше любив.
А у вільну від думки хвилину
Все потрібне у торбу збирав
Йшов кудись, а куди, й сам не знав.
У шістнадцять покинув домівку,
Досвід вчительський швидко здобув.
Понесла в світ широкий мандрівка,
Бо з дитинства філософом був.
Радив він придивлятись до друзів,
Бо отрутніше нічого нема.
А сьогодні - це гірш, ніж чума.
Ті стежки, ті шляхи, ті дороги...
Ті думки, що й сьогодні живі,
Оббивають злощасні пороги:
«Як нам жити на рідній землі?»
Прагнув він ще тоді нас навчити.
Та чи думав хто з нас, та чи знав?..
Для людей, для народу вмів жити,
Світ ловив його, та не спіймав.
Григорій
Савич вів життя мандрівного філософа, був поетом, музикантом і педагогом та
залишив по собі філософські трактати, що побачили світ вже після його смерті. Він
обстоював права людської особистості в кожній людині, котра включала кріпацтво
селянських мас, означало сильну демократичну тенденцію враховуючи політичну
ситуацію того часу. Своєю етичною наукою і всім своїм життям Григорій Сковорода
мав величезний вплив на сучасників і на майбутніх українських громадян. Недарма
ім’я Сковороди носить славнозвісний храм науки Харківський національний
педагогічний університет.
Ревнитель
істини й духовного буття,
Він
мудрий словом, розумом, життям,
Прихильник
простоти й найвищої свободи,
Він
щирий друг, йому убогість не біда.
Досяг
верхів наук, пізнавши дух свободи.
Достойний
приклад всім серцям – Сковорода.
«Хочу бути щасливим» - ця теза-мрія кожного з
нас. «Бути щасливим – це значить пiзнати, знайти самого себе». «Щасливий
той. Хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним
користуватися»,- твердив мислитель Григорій Савич Сковорода.
Справжнє людське щастя не можливо без діяльності, бо все своє життя людина перебуває у праці. І коли праця є улюбленою,
співзвучною з природніми обдаруваннями особистості, праця
за покликанням, то життя стає гармонійним і щасливим, так повчав нас Григорий
Савич «Сродна праця — це найсолодша в світі річ». Сковорода писав: «Коли ти
твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий!».
Філософія «серця»,
вчення про «сродну» працю, безумовно, мали дещо утопічний характер в час
поневолення українського козацтва, приниження гідності людини, яка перебувала у
повній залежності від пана. Годі й думати про те, що проста людина вільно
обирала рід професійних занять, який би приносив їй радість, задоволення і
натхнення. Кріпацтво і «сродна» праця несумісні. Сковорода розумів, що у
суспільстві панують пригноблення людини, несправедливість, що рушійною силою
людських вчинків є матеріальний інтерес, гонитва за наживою. Цінять не того,
хто живе за правдою і совістю, а того, хто обдурює, займається шахрайством, як
кажуть, «вміє жити».
Ці ідеї Григорія
Сковороди розкривають гуманізм його поглядів, їх непересічний характер, їх
життєву силу і значення для сучасності.
Навчи мене жити,
філософе мудрий,
В цьому світі, де
війни усюди,
Де істина захована
проста
Серед обману і
фальшивого буття.
«Крізь любов і віру
пізнає людина себе…»
Та чому ж у
поневіряння пірнаю лише?
«Ліки найкращі – це
радість, кураж…»
Невпинно згасає
існування час.
Тільки праця людей
об`єднає до купи.
Користь, особисте
щастя тоді у всіх буде.
Вірш Г.Сковороди «Ти питаєш..» (уривок)
То чому досягає
його так мало людей?
О, це тому, що
їм важко керувати душею,
І тому що не
навчилися приборкувати пориви.
Звивистими
стежками, горбами і через глибокі рови
Мчить
недосвідчений вершник,
Якщо він погано
править конем.
Учень: Справді, упевненість у собі дає велику силу і натхнення
у житті, це ті рушійні сили, які ведуть до успіху. Проте, не тільки ця риса характеру
допомагає знайти місце під сонцем, веде життєвою нивою до омріяної мети. Людська доля вершиться у так званому
символічному трикутнику, який тримається на трьох китах: Здоров'я-Сім'я-Робота.
За цими словами закарбована вічна необсяжна людська любов.
Вірш
«До Григорія Сковороди»
У тихім плині річки Многи,
Серед людей привітних і простих
Я й досі відчуваю теплий подих
Славетного в віках Сковороди.
Важкі часи переживаєм нині,
Та він незримо поряд, поміж нас.
Щоб правду відшукать на Батьківщині,
Він вирушає в мандри по світах.
Як подолати біди, що навкруг,
Ще скільки безневинних буде вбито?
Чому моя земля стражда від мук?
Твої слова - немов бальзам на душу,
Твоя порада - мудра і проста.
І запитать тебе про це я мушу.
Бо ти ж філософ, що живе в віках.
Прийди. Порадь. З далекої дороги
Присядь і поглядом до нас звернись.
Крізь призму часу, болі і тривоги
Своїм нащадкам щиро посміхнись.
Вчення Сковороди — наш коштовний духовний скарб. Але
лежить той скарб глибоко, не кожному дається в руки. Але це не про нас…
До вашої уваги
мандрівка-колаж за афоризмами Григорія Савича Сковороди.
Добрий розум робить легким будь-який спосіб
життя.
Що може бути
солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
Хто думає про науку, той
любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і
здавався бездіяльним.
Хто думає по науку, той любить її, а хто її
любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався
бездіяльним.
Не розум від книг, а книги від розуму створились. Математика, медицина, фізика, механіка,
музика зі своїми сестрами – чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце
наше голод і спрага.
А ось що Григорій Савич
говорив про щастя, радість:
-Збери всередині себе свої думки і в собі самому
шукай справжніх благ.
-Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить
і твою оселю, і сусідську.
-Коли ти твердо йдеш
шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий.
Шукаємо щастя по країнах,
століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми в ньому, і
воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно
схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою.
Не оминув
філософ і цінність часу:
-З усіх утрат втрата часу
найтяжча.
-Безумцеві властиво жалкувати
за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
Майбутнім ми маримо, а
сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так
ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.
-Тоді лише пізнається цінність
часу, коли він втрачений.
Можливо й ви замислювались над питанням, що є
істина:
-Як ліки не завжди приємні, так і істина
буває сувора
-Визначай смак не по
шкаралупі, а по ядру.
-Сліпі очі, коли затулені
зіниці. .
-Хіба може говорити про біле
той, котрому невідоме, що таке чорне?
-Світло відкриває нам те, про
що ми у темряві лише здогадувалися.
-Невже ти не чув, що сини віку
мудріші від синів дня?
-Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони
лише тінь її.
Що ж, не лише істіна, а й людське самопізнання, моральні
чесноти та настанови залишив нам у спадок Григорій Савич:
-Надмір породжує пересит,
пересит – нудьгу, нудьга ж – душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш
здоровим.
-Хіба розумно чинить той, хто,
починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?
-Бери вершину і матимеш
середину.
-Більше думай і тоді
вирішуй.
-Уподібнюйся пальмі: чим
міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори.
-Як нерозумно випрошувати те,
чого можеш сам досягти!
-Не за обличчя судіть, а за
серце.
-Чи не дивина, що один у
багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
Вірш «Сковороді»
Та не старіють сонце,
небо, час.
Вже все було
На цім предивнім світі
До нас, при нас - і буде після нас.
Дуб старий, До кореня дуплавий,
Часом й блискавицями побитий...
У його дуплі ховавсь від слави
І писав. Для себе –не для світу.
Як лиш міг.
Він утікав від нього.
Мандрував дорогами стома.
Ну і що, як нили босі
ноги
Й сніг на скроні сипала зима?
Серце ж билось. Наче перепілка.
Не від болю –тільки
від краси.
У торбині – Біблія й сопілка,
Перед зором –люди і ліси.
Він ішов землею - й бачив Бога,
Час летів невтримно, як вода...
Хто й коли повторить ту дорогу,
Що її обрав Сковорода?
Великоднім світлом у душі
Місяць гострий ріг об ніч надламував…
Й осипав тим сріблом спориші.
Скрипка й посох. Біблія й сопілка,
Ось і все, що він надбав за вік.
Тільки не зітхайте тяжко-гірко
Він таки щасливий Чоловік.
Ось його столиця – Пан-Іванівка,
Дуб, що був за сховок й кабінет.
І летять в траву доспілі яблука.
І йому до серця їхній лет.
Вже все було... а як було?
Дзвенить
віків коштовне скло…
Василь Яременко в передмові до вибраних творів Григорія
Савича зазначає: «Для Т.Г. Шевченка твори Сковороди були не лише підручною
книгою, але й незглибимим джерелом філософської і поетичної думки, з якого
повною мірою черпала допитлива душа генія».
У вірші «А.О. Козачковському» Тарас
Шевченко писав:
Таки
в учителя-дяка,
Гарненько
вкраду п’ятака –
Бо
я було трохи не голе,
Таке
убоге – та й куплю
Паперу
аркуш. І зроблю
Маленьку
книжечку. Хрестами
І
візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду...
Ми наче вітер в чистім полі,
Вкраїнці – то такий народ -
Не кров у нас, а воля !
Про сад божественних пісень,
Коли ж вже ж той щасливий день?
Коли ж вже нам радіти ?
Скажи, Григорію, мені,
Де правдоньки шукати ?
Чи буде українськи спів
В садах моїх лунати ?
«Я
хочу, щоб через українську пісню світ відкривав собі Україну та українську
націю», «Хочу, щоб українська пісня
звучала і співалась у кожному українському домі»- це слова відомої співачки
заслуженої артистки України Оксани Мухи.
Так вже повелось з далеких часів: щоб не відбувалось на довгій
життєвій дорозі, українці завжди співають. І кожна пісня своєю надзвичайною
мелодійністю і зворушливими словами передає те, що людина відчуває всім своїм
серцем.
А пісня – це душа.
З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша.
Чим глибша пісня, тим ясніш душа.
Це рядки українського поета Драча Івана Федоровича.
Сковорода входить, за
версією Юнеско, до п’яти мудреців світу – разом із Сократом, Конфуцієм,
Спінозою і Махатмою Ганді. Їх усіх об’єднує принцип: «Жив, як учив». «Коли не
зможу нічим любій Вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся
ніколи ні в чому не шкодити».
Невже? Невже він справді був?
Поет, філософ, мандрівник...
Чому? Чому наш грішний світ
забув
Про той складний до серця
путівник?
Шукаєм щастя у країнах і віках,
А воно скрізь та завжди з нами...
На тих, іще не сходжених
шляхах.
Крокує слід у слід тими ж
стежками.
Всі прагнем до того, чого в нас нема...
Що має в долоні сьогодні - нехтуємо...
Чи впала на людей уже яка
чума?
Він всім казав: «Збери в собі свої думки.
Шукай в собі самому благ...»
Тепер же знають навіть дітлахи:
Тільки в єднанні зазоріє стяг!
Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності
дощами,
Мандрівника
Сковороди… М. Рильський
«AVE, SKOVORODA! З
іменем СКОВОРОДИ крокуємо у майбутнє!» Дякуємо за
увагу!
