Виховна
година
до Дня захисників та захисниць України
для учнів 8 класу
Тема:
«Цінуємо твій подвиг, солдате».
Мета проведення заходу: формування патріотичних почуттів
учнів через популяризацію героїчних військових традицій українського народу
козацької доби.
Методи та прийоми: метод «П’ять «чому?»»,
Хід заходу
І. Визначення проблемного питання, яке необхідно
розв’язати.
Вступне слово учителя: 14 жовтня ми будемо відзначати
День захисника України. Це державне свято встановлено Указом Президента України
від 14 жовтня 2014 року № 806 «Про День захисника України» із метою
вшанування мужності та героїзму захисників незалежності та територіальної
цілісності України, військових традицій і звитяг українського народу, сприяння
подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві та на підтримку
ініціативи громадськості.
Проблемне питання:
Чому саме 14 жовтня обрано датою
державного свята – Дня захисника України? (питання записується на дошці)
ІІ. Розв’язання проблемного
питання.
2.1. Пошук
відповіді на питання «Чому саме 14
жовтня обрано датою державного свята – Дня захисника України?»
Для
пошуку відповіді на питання вчитель пропонує учням об’єднатися в групи.
Протягом 3 хвилин групи обговорюють питання. Учитель акцентує їхню увагу
на даті – 14 жовтня. Потім учитель пропонує спікерам груп по черзі розповісти
однокласникам про результати обговорення.
Коментар учителя:
14 жовтня християнські церкви східного обряду
відзначають свято «Покров Пресвятої Богородиці», або, як звичайно кажуть
українці, свято Покрови Пресвятої Богородиці, чи свято «Покрови», «Святої
Покрови». Воно стало одним із найголовніших в Українській козацькій державі –
Гетьманщині. Низові запорозькі козаки побудували на Січі (Нова, або
Підпільненська Січ) церкву на честь свята Покрови Пресвятої Богородиці».
Вважали, що ікона «Покров Пресвятої Богородиці» захищає їх під час військових
дій.
2.2. Пошук відповіді на питання «Чому
саме свято Покрови Пресвятої Богородиці було таким важливим для
українських козаків?»
Протягом
3 хвилин групи обговорюють питання. Учитель акцентує їхню увагу на назві свята Покрови
Пресвятої Богородиці. Потім учитель пропонує спікерам груп по черзі розповісти
однокласникам про результати обговорення.
Коментар учителя:
Свято
Покрови Пресвятої Богородиці несе в собі ідею заступництва Божої Матері над
християнами. Свій початок свято бере з IX століття: за церковним преданням у
Константинополі (нині – м. Стамбул) під час служби у Влахернській церкві
блаженний Андрій удостоївся явлення Богородиці.
У цей
час Візантійська імперія, столицею якої був Константинополь, зазнавала нападів
сарацин (арабів). У відчаї мешканці Константинополя зібралися на молитву до
Влахернському храму, де зберігалась риза Богородиці. Під час всенощного
недільного співу святий Андрій Юродивий і його учень Єпіфаній побачили в
повітрі Богородицю в оточенні пророків, апостолів та ангелів. Уся осяяна, ніби
сонячним світлом, вона молилася та покривала християн своїм омофором. Коли
мешканці Константинополя почули про явлення Богородиці, вони зраділи, що Бог звільнить
їх від біди. І справді, невдовзі після цього сарацини були переможені. З того
часу воєнна загроза спонукала віруючих християн молитися про заступництво Божої
Матері. Традиція вшанування Пресвятої Богородиці Покрови прийшла з Візантії до
Київської Русі – України разом із запровадженням християнства у 988 році. Через
шанобливе ставлення українського козацтва до свята й Богородиці у свідомості
нашого народу воно почало асоціюватися з такими поняттями як військова честь,
звитяга, мужність, захист кордонів і рідної землі, побратимство.
2.3.
Пошук відповіді на питання «Чому саме образ українського козака став для
нашого народу символом мужнього захисника України?»
Протягом
3 хвилин групи обговорюють питання. Учитель акцентує їхню увагу на героїчних
військових традиціях українського козацтва. Потім учитель пропонує спікерам
груп по черзі розповісти однокласникам про результати обговорення.
Коментар учителя
Перша письмова згадка про
українських козаків датована 1489 роком. «Польська хроніка» (автори – Мартин
Бєльський та його син Йоахим) містить згадку про похід королевича Яна
Альбрехта проти татар у Східне Поділля. У хроніці написано: польське військо
могло успішно просуватись у подільських степах лише завдяки тому, що шлях йому
показували козаки, які добре знали місцевість.
У листі 1492 року кримський хан
Менглі Гірей пожалівся великому князю литовському Олександру – мовляв, нема
управи на «черкасів», як тоді називали
козаків, налетіли вони на турецьку галеру під Тягинею, взяли її на абордаж,
визволили з неволі братів-українців.
У середині – другій половині ХVI ст. козаки перетворилися на
самостійну військову силу, яка боронила українські землі від
турецько-татарських набігів. У той самій «Польській хроніці» Бєльських
написано: «Ці посполиті люди звичайно займаються на Низу Дніпра тим, що ловлять
рибу, яку там же, без солі, сушать на сонці і тим харчуються протягом літа, а
на зиму розходяться у найближчі міста, а саме: в Київ, Черкаси та інші,
заховавши попередньо на якому-небудь дніпровському острові, в потаємному місці,
свої човни і залишивши там кількасот чоловік на курені або, як вони кажуть, на
стрільбі. Вони мають і свої гармати, частково захоплені ними в турецьких
замках, частково відбиті у татар. Спочатку козаків не було так багато, але
тепер їх набралося до кількох тисяч чоловік, особливо багато їх стало останнім
часом. Вони дуже часто завдають великої шкоди татарам і туркам і вже кілька
разів руйнували Очаків, Тягинку, Білгород та інші замки, а в полях немало брали
здобичі, так що тепер і турки, й татари остерігаються далеко виганяти овець і
рогату худобу на пасовища, як вони пасли раніше…
Неподалік цього острова є інший,
що зветься Хортицею, той самий, на якому перед тим жив Вишневецький [староста
черкаський і канівський Дмитро Вишневецький, який вважається засновником Запорозької
Січі] і татарам дуже шкодив, так що вони через це не сміли так часто до нас
удиратися… Є ще третій острів, що називається Томаківкою, на якому найбільше
проживають низові козаки, бо він служить їм найміцнішим замком; навпроти нього
впадають у Дніпро дві ріки, Тисмен і Фесин, що витікають із Чорного лісу
[Томаківська Січ існувала з 60-их рр. XVI ст. до 1593 р., коли козаки переселилися на
о. Базавлук].
…І якби не ця обставина, турки б
давно навідалися в цей край; козаки ж так звикли до цієї місцевості, що
проходять пороги у своїх шкіряних човнах, які вони звуть чайками і на яких
спускаються вниз і витягають на мотузках угору проти течії».
Про мужність низових запорозьких
козаків український народ складав пісні та думи. Наприклад, до наших часів
зберіглася дума про Самійла Кішку, де розповідається про козацького отамана,
який потрапив у полон до турків, був рабом на турецькій галері близько 25
років, але, захопивши галеру, з честю повернувся до Запоріжжя:
«Тогді турки-яничари од галери одвертали,
До
города Цареграда убігали,
Із
дванадцяти штук гармат гримали,
Яс озаки
собі добре дбали,
Сім
штук гармат собі арештували,
Ясу
воздавали,
На
Лиман-ріку іспадали,
К
Дніпру-Славуті низенько уклоняли:
«Хвалим
тя, господи, і благодарим!
Були
п'ятдесят штири годи у неволі,
А тепер
чи не дасть нам бог хоч час по волі!»
«Козаки,
панове-молодці!
Сія
галера не блудить,
Ні
світом нудить,
Ні
много люду царського має,
Ні за
великою добиччю ганяє —
Се єсть
давній, бідний невольник
Кішка
Самійло із неволі утікає».
Однак
найвідомішим серед низових запорозьких козаків є, безумовно, Іван Сірко, герой
картини художника Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Іван
Сірко був кошовим отаманом Запорозької Січі у другій половині ХVII ст. (уперше обрано кошовим отаманом у 1662 р.).
Восени 1667 р. Іван Сірко на чолі запорожців здійснив успішний похід до Кафи
(нині м. Феодосія), де звільнив 2 тисячі християн-невільників. У 1675 р.,
після невдалої спроби турків і татар захопити на Різдво Запорозьку Січ, Іван
Сірко організував черговий похід запорожців на Крим, дійшовши одного разу аж до
Бахчисарая.
Учитель пропонує учням здійснити віртуальну подорож до За.порозької Січі
(Інтернет-ресурс «Автентична Україна» https://authenticukraine.com.ua/, розділ «Віртуальні тури.
Музеї під відкритим у воздавали.
Тогді к
небом»)
2.4. Пошук відповіді на питання «Чому досвід українських козаків є корисним для сучасних українців?»
Протягом 3 хвилин групи обговорюють питання.
Учитель акцентує їхню увагу на готовності до захисту Вітчизни як важливого
складника життєдіяльності людини. Потім учитель пропонує спікерам груп по черзі
розповісти однокласникам про результати обговорення.
Коментар учителя:
Сьогодні
Збройні Сили України переживають глибокі зміни – реформування системи
управління, матеріально-технічного забезпечення та переозброєння. Однак не менш
важливим є процес воєнно-ідеологічної підготовки особового складу ЗСУ в умовах
протидії збройній та інформаційній агресії: визначення нових ідеологічних і
світоглядних орієнтирів духовності військово-службовців; формування ідей
вірності українському народу. У цій справі ми можемо знайти опертя в героїзмі
наших пращурів – українських козаків.
Зустріч з представником Збройних Сил України
ІІІ. Рефлексія.
Виготовлення
для військовослужбовців (та / або вручення) листівок-вітань із Днем
захисника України.
Додаток
Брейн-ринг «Козацьке минуле
Донеччини»
(за наявності додаткового часу)
Орієнтовні
запитання:
1.
Як називали донецькі степи наприкінці XV ст.?
Відповідь: Дике Поле.
Коментар
учителя:
Топонім «Дике поле» виник у XV ст. тому, що заселити ці землі українцям було
надзвичайно важко. Долинами місцевих рік Берда, Кальчик, Кальміус, Казенний
Торець, Сіверський Дінець та ін. проходили татарські «сакми»: Муравська,
Кальміуська, Ізюмська. Вони використовувалися для набігів на землі поляків,
литовців, московитів. Однак на заваді турецько-татарській навалі встали
українські козаки. В умовах безперервної боротьби з татарськими улусами вони розпочали освоєння природних
багатств степів дніпровського басейну та Північного Приазов’я. У другій
половині XVIII ст.
термін «Дике поле» вийшов з ужитку.
2.
До якого століття відносяться перші письмові згадки про
українських козаків на півдні сучасної Донецької області?
Відповідь: ХVI ст.
Коментар
учителя: У 1577 р. козаки здійснили вдалий напад на ординсько-татарське місто Білий
Сарай, що знаходилося на захід від гирла р. Кальміус. З того часу татарське
місто припинило існування, а козацькі «уходники» отримали змогу ловити рибу в
Азовському морі.
3.
Як за легендами називалося козацьке поселення, що
існувало у ХVII ст. на місці сучасного Маріуполя?
Відповідь: Домаха.
Коментар
учителя: У 1930 р. відомий український археолог М. О. Макаренко під
час розкопок неолітичного могильника на місці будівництва заводу «Азовсталь» у
Маріуполі знайшов залишки споруди XVII – XVIII ст., а також предмети козацького
побуту: риболовні грузила, бойові сокири, люльки та ін. Це підтверджує
існування у ХVII ст. на місці сучасного Маріуполя козацького поселення –
легендарної Домахи.
4.
Як називалася адміністративна одиниця Вольностей Війська
Запорозького низового, що існувала на правому березі р. Кальміус за часи Нової
Січі (1734-1775 рр.)?
Відповідь: Кальміуська паланка.
Коментар
учителя:
у XVIII ст. центром заселення й освоєння Північного
Приазов’я стає Кальміуська паланка – адміністративна одиниця Вольностей Війська
Запорозького низового (найбільша за територією серед 8 паланок). Під
захистом запорозьких козаків тут розвивалися мисливський і риболовецький
промисли, торгівля сіллю, скотарство. У гирлі р. Кальміус було побудовано
укріплення (фортецю, форпост) Кальміус – центр Кальміуської паланки. Можливо,
це сталося відразу після повернення запорозьких козаків із земель Кримського
ханства у 1734 .р. За іншою версією, козацькі укріплення не існували без
церков. За письмовими джерелами, у 1754 р. була збудована дерев’яна церква Св.
Миколая. Тому заснування укріплення Кальміус також припадає на цей час.
5.
Згідно з Щоденником подорожі академіка Й. Гільденштедта
під час подорожі узбережжям Азовського моря у 1773 р. він побачив у гирлі
р. Кальміус «земляний окоп», у якому сиділи 200 козаків на чолі з…
Відповідь: запорозьким
полковником.
Коментар
учителя:
З письмових джерел ми дізнаємося про полковника Кальміуської паланки Сидора
Чалого. Коли у 1768 р. невелика козацька залога укріплення Кальміус полягла у
битві з татарами, він перевіз на Самару дерев’яну Свято-Миколаївську церкву з
Кальміуської слободи. Однак самі жителі слободи через дефіцит кормів для худоби
не бажали залишати береги Азовського моря. У 1771 р. паланкова адміністрація
повернулася з Самари на Кальміус. Новим кальміуським полковником став Петро
Велігура, який енергійно взявся за відновлення Кальміуської слободи.
6.
Чому з географічної карти зникли назви «Домаха», «фортеця
Кальміус», а на їх місці ми бачимо – «місто Маріуполь»?
Відповідь: у 1775 р.
Кальміуська паланка разом з усією Запорозькою Січчю припинила існування за
наказом російської імператриці Катерини ІІ. Запорожців із фортеці Кальміус
переселили до Олександрівська (нині – Запоріжжя). У спорожніле поселення
приїхали переселенці з Кримського півострова – греки (1778 р.).
